Чому 2 серпня – міжнародний день пам’яті жертв нацистського геноциду Ромів?
Роми піддавалися тавруванню та обмеженням задовго до диктатури націонал-соціалістів. Їх вважали злочинцями. Більшість суспільства вимагала їхнього «виховання», ігноруючи той внесок, який зробили роми у розвиток європейської культури.
Нацисти довели ці упередження до крайнощів. Вони бачили в ромах не рівноправних співгромадян, що належать до етнічної меншості, а членів чужої, ба більше, шкідливої, «раси».
Геноцид почався після приходу нацистів до влади з поступового ізолювання ромів та позбавлення прав. Кочовий промисел був заборонений, артисти і музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Викликане цим безробіття нацисти видавали за доказ того, що роми «не люблять працювати». Їх могли доправити до концентраційних таборів як «асоціальний елемент». Унаслідок Нюрнберзьких законів 1935 р. були заборонені шлюби між німцями і так званими «чужинцями».
Того ж року ромів у великих містах почали примусово переселяти в «табори для циган». В указі Кримінальної поліції Райху від 8 грудня 1938 р. йшлося про необхідність «остаточного вирішення циганського питання», яке випливає «з самої природи цієї раси».
1943 р. понад 22 000 ромів з Німеччини та деяких інших країн Європи були депортовані до Аушвіцу. Близько 19 300 осіб померли там від голоду, холоду, хвороб, виснаження, внаслідок медичних експериментів або ж були відправлені в газові камери.
У ніч з 2 на 3 серпня 1944 р. останніх понад 4000 ромських в’язнів, які ще залишалися в таборі, було вбито в газових камерах Аушвіцу.
РОМИ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ НАЦИСТСЬКОЇ НАВАЛИ
За даними перепису населення СРСР у січні 1939 р., в УРСР проживали 10 443 ромів. Враховуючи кількість ромів у Криму, а також у Західній Україні та Закарпатській області, загальна кількість ромів в сучасних кордонах України на середину 1941 р. могла сягати приблизно 20 тисяч осіб.
Значна частина ромів вели кочовий спосіб життя, зберігаючи традиційні заняття: ковальство, конярство, стельмаство, різьбярство, ювелірну справу, торгівлю, ворожіння. Роми уславилися як митці – музиканти, танцюристи, співаки. Інша частина українських ромів жили осіло у містах, здебільшого у степових регіонах, де жваво йшла торгівля конями. Меншими групами жили роми по селах.
Радянська влада прагнула залучити ромів до «виробничої праці» у промисловості та землеробстві. Уряд СРСР 1926 р. ухвалив постанову «Про заходи щодо сприяння переходу кочових циган до трудового осілого способу життя». Такі заходи мали для ромської спільноти як позитивні, так і негативні наслідки. Зміни у господарюванні призводило до занепаду традиційного циганського господарства.
Культурна політика радянської влади щодо ромів теж була неоднозначною. Досягненням було створення у 1926 р. ромської писемності. Упродовж 1927–1930 рр. видали букварі для загальноосвітніх шкіл. Проте політику сприяння розвитку національних культур невдовзі згорнули. З 1939 р. видання літератури ромською мовою припинилося.
ПЕРЕБІГ ГЕНОЦИДУ РОМІВ В ОКУПОВАНІЙ УКРАЇНІ. ПРОЦЕС УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ. ЕСКАЛАЦІЯ НАСИЛЬСТВА
Перша хвиля вбивств
В окупованих німцями областях перша хвиля вбивств сталася на початку осені 1941 р., коли підрозділи Вермахту, а також СС-поліції, просуваючись на схід, почали вбивати кочових ромів, яких підозрювали у допомозі супротивнику та шпигунстві. Так ромів-кочівників убивали в окупованому Києві. Письменник А. Кузнєцов у романі «Бабин Яр» писав: «На ромів фашисти полювали, як на дичину. Вони підлягали такому ж негайному знищенню, як і євреї ... Ромів везли в Бабин Яр цілими таборами». Серед киян поширилася гірка примовка: «Немцы пришли – гут! Евреям капут. Цыганам тоже. Украинцам – позже».
«Поводитися з циганами так само, як з євреями»
Але з весни 1942 р. щодо усіх ромів, включно з осілими, влада почала готувати заходи для їх окремої реєстрації, а керівництво райхскомісаріату Україна підписало наказ «поводитися з циганами так само, як з євреями», маючи на увазі ізоляцію та примусову експлуатацію ромів. До органів місцевого врядування – міських, районних та сільських управ – були направлені накази надати відомості про те, чи мешкають в них «цигани» та який у них спосіб життя.
Друга хвиля вбивств
Проте, у той час як органи цивільної влади РКУ все ще розглядали рішення про подальші заходи, на місцевому рівні підрозділи СС-поліції розпочали вже систематичні вбивства ромів – і кочових, і осілих. За допомогою місцевої допоміжної поліції, яка мала відомості про місця проживання ромів, їх збирали та розстрілювали прямо на околицях населених пунктів. Нині відомо про понад 140 випадків масових вбивств ромського населення в окупованій Німеччиною частині України.
КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ
Через відсутність надійної статистики кількість жертв оцінити складно. За приблизними оцінками, у межах сучасної України загинуло близько 24 тисяч ромів. Підрахунки втрат по окупованій німцями частини України у порівнянні з переписом населення 1939 р. дають підстави вважати, що на цій території були вбиті мало не всі роми, які проживали тут до війни – понад 12 тисяч осіб. Ще понад 12 тисяч загиблих були не місцевими, а депортованими в Україну (до Трансністрії) з Румунії. Втім, навіть ця оцінка є попередньою, адже вона ґрунтується лише на тих випадках вбивств, що були зафіксовані. Слід припускати, що насправді їх було набагато більше.
