Головна сторінка

Головна Увічнення пам'яті Геноцид ромів

Освітній семінар для вчителів з порівняння історії голокосту в Україні та Франці

24-28 листопада 2008 року Український центр вивчення історії Голокосту в співпраці з Memorial de la Shoah* в Парижі організували науковий семінар для викладачів історії з України з проблематики порівняння долі євреїв та єврейських громад на теренах Франції та України під час нацистської окупації та Голокосту. Це перший досвід співробітництва Центру з нашими колегами з Франції. В науковому семінарі в Парижі , брали участь 15 освітян з України, які вже певний час співпрацюють з Українським центром вивчення історії Голокосту в освітніх проектах та були на навчальних стажуваннях, що організовував Центр у співпраці з Музеєм Яд-Вашем (Єрусалим) та Меморіальним Музеєм м. Белжець. Тут маємо можливість представити на розгляд читача рефлексії та роздуми деяких учасників семінару 

"Чому знову про Голокост?", - часто доводиться чути з вуст колег-викладачів історії на семінарах чи конференціях. Дійсно, навіщо так часто піднімати тему?.. 
Кінець ХХ та початок ХХІ століття характеризується рядом викликів, з якими зіштовхнулися європейські країни, що розбудовують демократичне суспільство на принципах, закладених в Загальній декларації прав людини та Європейських конвенціях з прав людини. Одним з них є виклик готовності сприймати "інших" - а кількість мігрантів з країн Азії та Африки зростає - не як "чужих", а як інших, які мають рівні права.
Для розуміння актуальності вивчення названих тем потрібно розуміти їх "універсальність". Історія антисемітизму, що сягає корінням в раннє середньовіччя для багатьох дослідників служить своєрідною парадигмою ксенофобії. Розуміючи сутність антисемітизму, його витоки та історію можна відстежити ґенезу та зрозуміти основу нетерпимості щодо "чужих" - будь-то представники іншої релігії чи іншого кольору шкіри, іншої національності чи культури. Так і знання історії Голокосту дає можливість зрозуміти геноцид, як явище: його передумови, сутність, та наслідки. Можливо саме тому, для більшості європейських країн характерне розуміння важливості вивчення теми і викладання її на всіх рівнях освіти. На жаль, сьогодні доводиться констатувати факт, що основна маса вчителів знайома з темою поверхово. Навіть та серія семінарів, що була проведена Українським центром вивчення історії Голокосту в минулі роки не може вважатися достатньою. В той же час, в Україні, на базі Українського центру вивчення історії Голокосту поступово формується група педагогів, які розуміють необхідність більш глибокого вивчення історії Голокосту, шукають ефективні шляхи навчання, працюють над розробкою нових методик викладання її в школі. Враховуючи досвід педагогічно роботи з цією складною темою, накопичений у Європі та світі, УЦВІГ ось уже кілька років поспіль забезпечує повноцінну співпрацю та взаємонавчання українських вчителів зі спеціалістами з-за кордону. Цього року розпочато програму навчання для вчителів на базі Меморіалу Шоа у Франції. І як показав перший семінар, така співпраця обіцяє бути плідною і корисною для обох сторін. 

Memorial de la Shoah - це сучасний науковий, освітній та меморіальний центр по збереженню пам'яті про історії євреїв Франції під час Шоа, одначасно це Музей с постійними та тимчасовими експозиціями, великою науковою біліотекою, навчальними аудиторіями тощо. http://www.memorialdelashoah.org/ 

З 24 по 28 листопада 2008 року Паризький Меморіал де ла Шоа приймав 15 досвідчених педагогів з України. Зрозуміло - тиждень у Парижі, серці Франції, можливість пройтися Єлисейськими полями, власнооч побачити посмішку Мони Лізи, затамувавши подих дивитися на панораму Парижа з Монмартру, прогулятися алеями Люксембурзького саду чи набережною Сени - все це добре і звабливо, проте головним був сам семінар і запропонована програма. До речі, так як проведення семінару забезпечували обидві сторони - Україна та Франція, то й програма включала лекції та заняття як французьких так і українських науковців. 
Особливість семінару полягала в тому, що усі його учасники мали достатньо високу попередню підготовку: це і семінари в Україні, Ізраїлі, Польщі, участь у попередніх проектах та дослідницьких конкурсах що здійснювалися Центром. Відповідно, навчання в Парижі носило не ознайомчий з темою характер. А було спрямованим на поглиблене розуміння окремих аспектів історії Голокосту, осмислення Трагедії. 
Академічно виваженими та глибокими були лекції доктора Жоржа Бенсуасона - провідного дослідника Меморіалу. Ключовою проблемою, на яку він звернув увагу є те, що "інтелектуальні реконструкції Голокосту, що здійснюються істориками, і реальність Трагедії - це різні речі", і, відповідно, мають постійно триматися на увазі тими, хто вивчає історію цієї трагічної події. В той же час, ставлення істориків та педагогів, які працюють з темою базуються на застарілих підходах. Так, наприклад, він запропонував подивитися на досліджувані проблеми з нетипової точки зору: нацизм у Німеччині виник не випадково, а як логічне завершення епохи просвітництва, вінцем якої, в певній мірі, стала расова теорія (так 9 з 15 нацистів-учасників Ванзейської конференції, 3 з 4х найбільших таборів смерті були докторами наук - теології, філософії, економіки); спроба шукати різні раціональні обґрунтування політики нацистів щодо євреїв не можуть бути успішними, Голокост обґрунтовувався лише ідеологічно (євреї винні тому, що вони євреї); традиційною є спроба дивитися на трагедію вбивства через призму "покірного шестя" до газових камер мільйонів євреїв, а не через призму "А де були всі інші мільйони європейців у цей час?" і чому ніхто не говорить про "покірність" понад 2х мільйонів убитих в таборах військовополонених… 
Для лецій доктора Бенсуасона як і для інших французьких дослідників характерним є рефлективність досліджень, їх підпорядкованість спробі осмислення Катастрофи. Цікавим своєю незвичністю був проект представлений Сержем Бра селіні, військовим інспектором Міністерства оборони (так, так! Історія Голокосту у Франції давно не є сферою лише академічних інтересів НУО, але й частиною державних програм навчання та досліджень). Він запропонував розглянути еволюцію пам'яті про Голокост та депортації у Франції. Дослідник продемонстрував як зміни у політиці, суспільних ставленнях до Трагедії проявлялося в пам'ятних знаках, меморіалах, місцях увічнення пам'яті, адже це є своєрідним відображенням суспільної реакції та пам'яті про минуле. Також піднімалася проблема збереження пам'яті про минуле в умовах зміни поколінь та зростання кількості нових громадян Франції, вихідців інших країн. 
Цікавими як для українських педагогів так і для французьких колег стали порівняльні студії щодо регіональних аспектів Голокосту, особливостей опору, які проведені були Анатолієм Подольським та Михайлом Тяглим разом з колегами Меморіалу. 
Франція не знала таборів смерті, масових вбивств, проте пам'ять про складний період окупації та масові депортації євреїв на схід зберігає. Так у пригороді Парижа Дрансі збережено будівлі, які слугували транзитним табором для сотень тисяч євреїв-громадян Франції, чия доля вже була визначена газовими камерами та крематоріями Аушвіцу. 
Непростим був офіційний шлях до визнання "неприємного" минулого. Лише за президентства Жака Ширака історію колаборації та правління уряду маршала Петена було визнано частиною французької історії, а значить, офіційно владою взято відповідальність за оцінку тих подій. Така позиція накладає зобов'язання - робити все можливе для недопущення трагічних повторень. Можливо саме тому французькі школярі і студенти вивчають історію Голокосту, відвідують меморіальні місця, вшановують пам'ять жертв. Можливо саме тому держава Франція і її громадяни, згадуючи про Голокост, вважають себе відповідальними за збереження історичної пам'яті про цю трагедію, як про частину історії власного народу. Можливо саме тому запитання "Чому знову про Голокост?" для французького вчителя історії чи університетського викладача, політика чи пересічного громадянина здається недоречним. 
 

Олександр Войтенко,
Вчитель історії, методист, м. Гадяч, Полтавська область




Найбільші враження від семінару у Парижі:
- По-перше - це існування такого Меморіалу. У порівнянні з відношенням до цієї проблеми в країнах Росії та Україні з одного боку та тим, що я безпосередньо бачив у Ізраїлю та Польщі, сам Меморіал Шоа викликає тільки захоплення. З одного боку - це відношення держави, яка розуміє і необхідність вшанування пам'яті, і признання певних дій під час Другої світової війни з боку французького уряду; з іншого боку - це відношення у суспільстві, яке зрозуміло необхідність таких поступків (заснування Центру), яке віддає шану загиблим і відновлює своє історичне минуле з усіма його негативними проявами, яке бачить, як тінь з минулого відображається на майбутньому і ставить перепони цьому, навіть шляхом створення і підтримки діяльності Меморіалу. 
- По-друге - це питання, які змусили по іншому поглянути на лекції, які я прослухав у Меморіалі. Аналітичний підхід із елементами психоаналізу до антисемітизму і фашизму - це дійсно для мене було нове і таке, що змушує міркувати над цією проблемою до сих пір. 
- По-третє - це підхід до роботи з молодшими школярами шляхом мультимедіатехнологій з використанням Інтернету. Це по справжньому крок уперед. З одного боку так просто, з іншого - дуже складно. Тільки залишається радіти зробленим матеріалом і замислитися, скільки праці психологів, методистів та інших спеціалістів було закладено у такий проект. 

Олег Охредько,
вчитель історії, м. Новотроїцьке, Миколаївська область




Холокост - проблема европейская 
Признаться, когда я собиралась на семинар по Холокосту в Париж то думала, что все для меня уже известно и больше чем политкорректные банальности мы и не услышим. Из показанного зачина уже понятно, что все оказалось не так. Совсем не так…Именно те вопросы, которые мне казались провокационными, и стали главным предметом обсуждения. Все болевые точки были обозначены, все проблемы поставлены, противоположные мнения высказаны. И французские коллеги изМемориала Шоа - Филипп Бакара ,Жорж Бенсуасон , Патрик Дюбуа, Барбара Мелул поразили меня профессионализмом , глубоким знанием проблемы и методики преподавания. Более того, самой живой как раз и получилась та часть семинара, где выступали практикующие педагоги - как украинские, так и французские. 
Красной нитью в работе семинара прошла идея, что рассказ об уничтожении евреев нацистами не имеет смысла без ответа на вопрос "почему?": "почему это случилось?" - вот тот центр, к которому должны стягиваться все факты, сообщаемые ученикам, иначе их знание о Катастрофе останется лишь набором бессистемных сведений. 
Также при разговоре о Холокосте эмпатия занимает немаловажное место, задача учителя - помочь учащимся ощутить себя Анной Франк, берлинским мальчиком, страдающим от бесконечных унизительных ограничений, девочкой, ожидающей отправки в газовую камеру Аушвица . Однако единство методических приемов украинских и французских педагогов не отменяет значительной разницы в подходах. Разницы, надо заметить, вынужденной - феномен "усталости от Холокоста" ("мы-не-хотим-об-этом-больше-слышать-мы-и-так-все-об-этом-знаем") существует и в Германии, и даже в Израиле, но именно в Украине он разросся до размеров откровенно неприличных. Ситуация тем парадоксальнее, что и уставать пока особенно не от чего - информации о геноциде евреев у нас в разы меньше, чем в любой западной стране. Кстати, и на антисемитизм тут кивать бесполезно - точно так же украинское общество "устало" от информации о Голодоморе, стоило только заговорить о нем более или менее всерьез. Но так или иначе, а педагогам приходится исходить из существующего положения вещей и искать варианты подачи материала, которые не вызвали бы отторжения со стороны учеников. Напрашивающийся и распространенный ход - вписать Холокост в историю Второй мировой войны 
И третья, пожалуй, самая главная проблема. Холокост - одна из самых страшных страниц во всей мировой истории, и, если говорить только об ужасах и не показывать свет в конце тоннеля, это может привести к очень тяжелым последствиям для молодого сознания. Обсуждая Холокост с детьми, легко нанести им серьезную травму, разбить их представления о мире. 
Допустим, на рассказ об Анне Франк даже самый хороший ученик может отреагировать циничной шуткой. Детская и подростковая психика очень ранима, и ребенок пытается таким образом отгородиться от ужаса. Задача учителя отнестись к этому по возможности тактично (хотя иногда бывает тяжело выслушивать подобное) и попытаться вывести класс на другие ощущения. 
И эти проблемы оказались общими для нас - украинских педагогов и для французских коллег. Для меня в решении этих проблем очень удачным показался опыт французской коллеги Барбары Мелул из Мемориала Шоа. Это работа с сайтом "Чердак Сары". Где дети младшего школьного возраста знакомятся сначала с жизнью еврейских детей до войны, с их бытом. На этом этапе изучение не касаемся собственно Холокоста, но это своего рода введение в тему. И, когда потом говорят о Холокосте с учащимися 12-14 лет, они уже более или менее подготовлены к серьезному разговору. Кроме того, благодаря средствам массовой информации и соответствующей литературе, предварительное представление о Холокосте и интерес к этой теме существуют практически у всех школьников 
По-моему, это очень удачный методический прием. 
Еще одна проблема - это нехватка времени , это касается и французских учителей и нас. Существуют расписания, учебные планы, следуя которым мы должны втиснуть большой и очень сложный материал в считанное количество часов. 
Подводя итоги поездки я сделала такие выводы: 
Первый - добровольность в изучении темы: преподаванием Шоа педагог занимается по собственному желанию, а не по приказу директора школы. Второй - интегральность: изучение Холокоста не должно ограничиваться уроками истории, тему желательно интегрировать в изучение других гуманитарных дисциплин. Пример - опыт работы нашего украинского коллеги - учителя зарубежной литературы Резниченко Наума Ароновича. 
И главное - тему Холокоста бессмысленно преподавать вне контекста сегодняшних реалий: проявлений ксенофобии, бытового расизма и национализма. История Катастрофы важна не только для сохранения исторической памяти. При нешаблонном подходе учителя она способна формировать у молодого человека нравственные критерии и ориентиры. 

Елена Жадько,
учитель истории,
директор средней школы №10 города Марганца, 
Днепропетровская область.

Останні Новини

Дивитися всі

Top