Головна сторінка

Головна Увічнення пам'яті Геноцид ромів

"Чорна книга комунізму"

Минулого 2008 року львівське видавництво "Афіша" випустило збірник статей французьких істориків та публіцистів "Чорна книга комунізму. Злочини, терор, репресії" в українському перекладі. Не буде перебільшенням твердження, що вихід україномовного варіанту цієї роботи запізнився років на десять Оригінал вийшов ще 1997 року. За одинадцять років світ побачив видання "Чорної книги комунізму" англійською, російською, німецькою та багатьма іншими мовами. Автори дослідження намагалися висвітлити злочини більшовизму та інших лівих тоталітарних режимів у різних країнах світу починаючи з жовтня 1917 року і завершуючи сьогоденням. 
Дослідниками, які приклали руку до написання книги, стали Ніколя Верт, Стефан Куртуа, Жан-Луї Панне, Ремі Коффер, Анджей Пачковський, Карел Бартошек, Жан-Луї Марголен, П'єр Рігульо, Паскаль Фонтен, Ів Сантамарія, Сільвен Булюк. Українську передмову під назвою "Комунізм і Україна" написав Олег Романів. Географія дослідження охоплює СРСР, Східну Європу, Іспанію (період Громадянської війни 1936-1939 рр.), Китай, В'єтнам, Лаос, Камбоджу, Афганістан, а також африканські та латиноамериканські країни, де перебували при владі уряди марксистсько-ленінської ідеології. 
Автори, вивчаючи комуністичні злочини, наводять багато спільних рис між більшовизмом та нацизмом, що говорить про схожість і одночасно унікальність феноменів Освенциму та ГУЛАГу. Приводяться навіть факти переймання "досвіду" червоного режиму Леніна-Сталіна коричневим Гітлера. Стефан Куртуа в своєму вступі під назвою "Злочини комунізму" наводить слова колишнього коменданта Аушвіцу Р. Хьоса: "Керівництво РСХА надіслало комендантам таборів детальну документацію про російські табори. Умови, які там панували, були описані в усіх деталях за свідченням очевидців, яким звідти вдалося втекти. Зокрема підкреслювалося, що росіяни знищують цілі народності, використовуючи їх на каторжних роботах" (с. 34). Говорячи про Голодомор 1932-33 рр. С. Куртуа стверджує, що "тут "класовий" геноцид доповнюється геноцидом "расовим": голодна смерть дитини заможного українського селянина, приреченого на голод сваволею сталінського режиму, "дорівнює" смерті єврейської дитини з варшавського гетто, приреченої нацистським режимом на голод. Це порівняння аж ніяк не змушує до перегляду проблеми "особливості Освенцима": мобілізацію найсучасніших технічних засобів і втілення справжнього "виробничого процесу" - спорудження "заводу смерті", використання газів, крематорію" (с. 29). 
Українському читачу буде особливо цікаво переглянути перший розділ книги під назвою "Держава проти свого народу. Насильство, репресії та терор у Радянському Союзі", написаний Ніколя Вертом. У цій частині "Чорної книги комунізму" аналізуються більшовицькі злочини починаючи від приходу до влади і завершуючи часами Л. Брежнєва. Особливість україномовного варіанту "Чорної книги комунізму" є те, що Н. Верт змінив свою думку відносно подій Голодомору 1932-33 рр. в Україні. У додатках до книги, які не ввійшли в текст його статті, він зазначає, що переконався "в специфіці українського голоду порівняно з іншими голодами 1931-33 років". На його думку всі ті голоди "є безпосередніми, непередбаченими, незапрограмованими наслідками політики ідеологічного штибу впровадженої з кінця 1929 р.... До літа 1932 року український голод, який вже давався в знаки, поєднується з іншими голодами, що спалахували раніше від нього. Однак починаючи з літа 1932 р., український голод змінює свою природу, щойно Сталін вирішує використати зброю голоду, посилити голод, що вже розпочинався, зробити його дієвим чинником, навмисне розширити його для того, щоб покарати українських селян за їх відмову прийняти "нове рабство"" (с. 680). Далі Н. Верт робить висновок, що події 1932-33 рр. можна кваліфікувати як геноцид влаштований сталінським режимом супроти українського селянства. Але поряд з цим дослідник робить ремарку: "...Голодомор вельми різниться від Голокосту. Він не мав на меті повного знищення усієї української нації. Він не полягав на безпосередньому убивстві жертв. Він знаходив свою мотивацію і ґрунтувався на політичному раціоналізмі, а не на етнічних чи расових засадах. Та все ж, поміщений в історичному контексті, Голодомор, за кількістю своїх жертв, є єдиною європейською подією ХХ ст., яку можна порівняти із двома іншими - геноцидом вірменським та Голокостом" (с. 680). 
С. Куртуа та Ж.-Л. Панне приводять факти відвертого антисемітизму в середині Комінтерну, який декларував "пролетарський інтернаціоналізм" та рівність всіх націй та народів. Феномен комінтернівської юдофобії проявився перш за все у переслідуванні та знищення активістами ФКП євреїв-троцкістів (і не тільки!) навіть… в умовах нацистської окупації у Франції (с. 279), передачі Сталіним нацистам німецьких комуністів єврейського походження (с. 271), а також у загибелі на засланні в радянському ГУЛАГу 400 тис. польських євреїв з приєднаних до СРСР у 1939 році західноукраїнських та західнобілоруських земель та втікачів з Генеральної Губернії. 
У книзі викликають зауваження та здивування деякі тези О. Романіва, автора української передмови книги. Що мав автор на увазі, коли писав: "Голодомор за розмірами фізичного винищення людей у декілька разів перевищував масштаби пізнішого єврейського Голокосту" (с. 11) ? Чи не має тут спроби поставити "своє" горе вище "чужого", забуваючи, що під час страшний подій 1932-33 рр. постраждали не тільки етнічні українці, але і росіяни, поляки, євреї, та взагалі зробити спробу витіснити український Голокост 1941-1944 рр. поза межі українського історичного дискурсу. Що автор хотів сказати фразою: "історію комунізму в Росії можна розділити умовно на два етапи: проєврейський (1917-1947) та антиєврейський (1947-1991)" (с. 16) ? Тут можна почути деякі перегукування з тезою нацистської пропаганди періоду 1941-1945 рр. про "юдо-більшовизм" та публікаціями новітніх антисемітських "конспірологів" з МАУПу про "єврейський" характер більшовицького режиму. 
Але не дивлячись на вади у вступі, "Чорна книга комунізму" буде цікавою українським читачам, особливо тим, хто цікавить історію тоталітаризмів та геноцидів ХХ ст. 

Радченко Юрій, аспірант кафедри історії України Харківського національного
університету імені В.Н. Каразіна

Останні Новини

Дивитися всі

Top